Ісаак Далматійський був християнським ченцем та ігуменом, який жив у IV столітті. Спочатку він був відлюдником, що мешкав у пустелі поблизу Константинополя, і здобув визнання завдяки протистоянню імператору Валенту щодо переслідувань нікейських християн. Після смерті імператора Ісаак став першим настоятелем монастиря, заснованого для нього в імперській столиці. Він визнаний сповідником та захисником православія, зокрема завдяки своїй участі у Другому Вселенському соборі, що відбувся у 381 році.